КРІС ВІЛЬЯМСОН: Так, і я замислююся: якщо самоповага — це відповідність своїм внутрішнім цінностям, якщо твої дії узгоджені з ними — навіть коли це складно, а може, особливо коли це складно — чи не платять люди з високою рефлексією та цілісністю певну ціну за це? Бо ніби з’являється більше внутрішніх обмежень, які треба витримувати.
НАВАЛ РАВІКАНТ: Ну, якби етичність була прибутковою, її б дотримувалися всі, правда ж? Тож на якомусь рівні — так, вона передбачає жертву. Але на цю жертву можна дивитися інакше — як на довгострокове мислення, а не короткострокове.
Наприклад, чеснота — це набір переконань, який, якщо всі в суспільстві будуть дотримуватись їх як особистості, приведе до взаємовигідних результатів для всіх.
Якщо я чесний і ти чесний — ми можемо легко вести справи, спілкуватися, бо довіряємо одне одному. Так, можуть бути окремі брехуни в системі, але якщо їх небагато, то високотрестове суспільство, де більшість чесні, — працює краще. І більшість чеснот працює саме так.
Якщо я не сплю з твоєю дружиною, а ти — з моєю. Якщо я не забираю всю їжу зі столу першим. Якщо ми всі поводимось з повагою, — ми можемо співіснувати краще й грати у взаємовигідні ігри.