КРІС ВІЛЬЯМСОН: Так. А чи доводилося тобі мати справу з сумнівами у собі в минулому? Це була перешкода, яку тобі потрібно було подолати?
НАВАЛ РАВІКАНТ: І так, і ні. Так, у сенсі: «Я не знаю, що роблю, і мені треба розібратись». Але ні — в сенсі: «Хтось інший краще знає, що для мене правильно», або «Я дурень», «Я нікчемний».
Можливо, мені пощастило: я виріс у любові. Люди навколо мене любили мене безумовно, і це дало мені велику впевненість у собі. Не ту впевненість, що «Я знаю всі відповіді», а ту, що «Я розберусь», «Я знаю, чого хочу», «Я — найкращий суддя своїх бажань».
КРІС ВІЛЬЯМСОН: Так, така віра в себе дає змогу самому визначати: «Чи варто це переслідувати?», «Чи відповідає це моїм цінностям, моїй самооцінці?». Ти здатен самостійно приймати рішення, не піддаючись зовнішньому впливу. І це дуже слушне зауваження: навіть якщо ти не фіксуєш усвідомлено те, що робиш — усе одно десь у глибині свідомості воно записується. Це, здається, щось на кшталт «даймона», як називали це в стародавній Греції?
НАВАЛ РАВІКАНТ: Так. У комп’ютерній науці теж є поняття daemon — це програма, яка завжди працює у фоновому режимі. Ти її не бачиш. Але, ймовірно, ця концепція й походить із грецького даймона.
Те, що ти знаєш, не знаючи, що знаєш — набагато більше, ніж те, що ти знаєш, що знаєш. Більшість знань ми навіть не можемо висловити словами. Є почуття, для яких немає слів. Є думки, які відчуваються тілом, інтуїтивно — але ми ніколи не формулюємо їх у голові.
Ти не можеш пояснити правила граматики, але вільно говориш, дотримуючись їх. Тож я стверджую, що твій неусвідомлений запас знань — набагато більший, ніж ті знання, які ти можеш описати й пояснити.
На якомусь рівні ти завжди спостерігаєш за собою — це і є свідомість, так? Це спостерігач, що бачить усе — і розум, і тіло. Тож якщо ти хочеш мати високу самоповагу, — зароби власну повагу до себе.
У мене є така ідея — внутрішнє золоте правило. Зовнішнє золоте правило каже: «Поводься з іншими так, як хочеш, щоби вони поводилися з тобою». А внутрішнє золоте правило каже: «Стався до себе так, як інші мали б ставитися до тебе».
Це правило — для тих, кому в дитинстві не вистачило безумовної любові.