КРІС ВІЛЬЯМСОН: Я спитав його чому. І він відповів: «Я почав відчувати, що маю відповідати в приватному житті тим речам, які публічно говорив».
НАВАЛ РАВІКАНТ: Так. Як сказав Емерсон: «Дурна послідовність — це бісик вузьких умів». Але суть така: всяке навчання — це виправлення помилок. Усі системи, які створюють знання, працюють через гіпотези й виправлення. Тож, за визначенням, якщо ти навчаєшся, то часто помиляєшся — і маєш оновлювати свої попередні переконання.
Наприклад, я був на подкасті Джо Рогана років вісім-дев’ять тому. І люди часто згадують ту одну єдину річ, яка виявилась неправильною. І починають бити по ній, бо це дає їм відчуття переваги: «Ага, зловив його на помилці».
Якщо ти ловиш когось на відвертій брехні — коли він вірить в одне, а говорить інше — це серйозно. Це вже проблема характеру. Але якщо людина просто припустилась помилки або висловила припущення, яке не справдилося — це зовсім інше.
Більшість критики стосувалась того, що я говорив про AGI (штучний загальний інтелект). І я досі думаю, що мав рацію — але це вже інша розмова. Люди часто чіпляються до окремих фраз, але правда в тому, що ми всі — динамічні системи. Ми постійно змінюємося, вчимося, ростемо. І, сподіваюся, — виправляємо помилки. Але те, чого точно не варто робити — це брехати публічно, щоби виглядати краще. Бо це відчувається.
У світі зараз катастрофічно бракує автентичності. Бо всі чогось хочуть: виглядати кимось, ким не є. І через це багато хто говорить те, у що насправді не вірить. А люди це відчувають. Наші «радари брехні» стали гіперчутливими — ми постійно намагаємось зрозуміти: ця людина дійсно вірить у те, що каже?
КРІС ВІЛЬЯМСОН: Більшість із нас помиляється постійно, особливо в нових речах. Але ж є різниця між тим, щоби помилятись — і бути нещирим.
НАВАЛ РАВІКАНТ: Саме так. Помилятися навмисно — ось у чому проблема.
Це головна відмінність. Якщо хтось помиляється — нічого страшного, якщо він має щире підґрунтя для своєї думки чи віри. Але якщо він бреше, щоби виглядати краще, підвищити статус або відповідати очікуванням — це вже помилка. І не тільки перед іншими, а й перед собою. Бо ти заганяєш себе в дзеркальний лабіринт: починаєш брехати самому собі, щоби відповідати минулій версії себе.
КРІС ВІЛЬЯМСОН: І тоді тобою керує образ, який навіть не є тобою.
НАВАЛ РАВІКАНТ: Саме так. Як там було сказано? «Ти намагаєшся вразити людей, яким на тебе байдуже». Вони не люблять справжнього тебе. І якби побачили справжнього — їм було б усе одно. А ті, кому справді сподобався б справжній ти — просто не мають шансу тебе побачити. І проходять повз.
Ти маєш прагнути поваги від небагатьох — але тих, кого сам поважаєш. Шукати повагу від мас — це марна справа.