КРІС ВІЛЬЯМСОН: Чи варто прагнути слави?
НАВАЛ РАВІКАНТ: Слава відкриває тобі двері до кращих вечірок і ресторанів. Це така цікава річ — багато людей тебе знають, а ти їх ні. І тебе ніби ставлять на п'єдестал. Слава дозволяє отримувати бажане на відстані, тому я не сказав би, що вона нічого не варта. Очевидно, люди хочуть її з певної причини: це високий статус, а отже — вона приваблює протилежну стать. Особливо для чоловіків — вона привертає увагу жінок.
Але при цьому вона має свою ціну. Слава означає, що в тебе більше немає приватності. Тебе переслідують дивакуваті й неадекватні люди. Тобі часто пишуть з дивними проханнями. І ти постійно на сцені — змушений грати роль, бути послідовним у своїх висловлюваннях та діях з минулого. У тебе з’являються хейтери й усіляка дурня.
Але сам факт, що ми всі цього прагнемо — вже говорить про щось. Тому було б нечесно сказати: «О, ні-ні, я відомий, але тобі цього не потрібно». І все ж, я вважаю, що слава, як і все інше, найкраще приходить як побічний продукт чогось більш вартісного. Прагнути бути знаменитим, жадати слави заради самої слави — це пастка.
КРІС ВІЛЬЯМСОН: Славолюбна наживка.
НАВАЛ РАВІКАНТ: Саме так. Краще, коли слава — це заслужена слава. Наприклад, заслужити повагу племені, роблячи щось корисне для нього. Хто найвідоміші постаті в історії людства? Це ті, хто перевершили себе — Будда, Ісус, Магомет.
Хто ще відомий? Художники — бо мистецтво переживає століття. Вчені — бо вони робили відкриття. Завойовники — бо, вочевидь, вони діяли в інтересах свого народу, за когось боролися.
Загалом, чим вище ти підіймаєшся, роблячи щось для дедалі ширшої спільноти, тим більше поваги та слави ти отримуєш. Навіть якщо це вважається тиранічним або негативним. Наприклад, Чингісхан відомий у світі, і хоч для інших народів він був жахом, для монголів — героєм. Чим вищий рівень твоєї діяльності, чим більше людей ти охоплюєш — тим глибше повага і слава. І це, я вважаю, хороші причини бути знаменитим.
Якщо ж слава порожня — якщо ти відомий лише тому, що твоє ім’я чи обличчя всюди миготіло — то це порожня слава. І глибоко всередині ти це знатимеш. Вона буде крихкою, і ти постійно боятимешся її втратити. А тому будеш змушений знову і знову виступати, відповідати очікуванням.
Таку славу, як у чистих акторів чи селебріті, я б не хотів. Але слава, яка приходить через корисні дії, — навіщо від неї тікати?